Проживши практичне все своє свідоме життя при медицині (виріс в родині медиків) і пропрацювавши 5 років як заступник головного лікаря з медичного обслуговування я зробив ряд висновків. Зокрема висновків , що до реформування медицини взагалі і медицини первинного і вторинного рівня зокрема.
Саме основне , що на нашу медицину чомусь покладено відповідальність за здоров'я громадян . Кожен сам повинен відповідати за своє здоров'я , а медики повинні допомагати людям відновити його у разі втрати. Якщо людина зловживає алкоголем , курить , бомжує то за здоров'я такої людини чомусь відповідають медики , а не відповідні соціальні служби. Як можна заставити людину тільки словами бути здоровою ? Тобто по тому що є тепер медики повинні на словах заставляти людей не пити , не курити , не колоти наркотиків. Скажіть - хто з тих хто колеться чи вживає алкоголь добровільно після розмови із медиками покинув погану звичку? Думаю одиниці. Як можна слухати медиків коли по зомбоящику щовечора рекламують біленьку - рідненьку горілочку де після 100 життя тільки починається ? Чи як можна не пити пива якщо його є стільки сортів і вас закликають вболівати з одним пивом , інше пиво спонсор , а ще в іншому під кришечкою можна виграти............
Всяка розмова медиків на цю тему із пацієнтом втрачає сенс . Така сама ситуація із вакцинацією. Як можна розповідати людям , що щеплення це необхідність , а тим часом кореспонденти розповідають про "білу халатність" медиків які за три тижні до поносу вкололи 3х місячній дитині "пентаксим" і цей понос привів до смерті дитини. про те , що батьки 3 дні "засрату на синьку" дитину тримали вдома , а вже потім звернулися до лікарів які таки не змогли спасти дитину. Чому питання вакцинації не ставало так гостро у тоталітарному СРСР де як ми знаємо був "майже подоланий" туберкульоз . На жаль є багато питань на які так ніхто ніколи і не відповість . Кому вигідно , що кількість населення в країні скорочується , кому вигідно , що населення поступово починає працювати тільки на медикаменти. Коли людина щеплена і не хворіє , хто втрачає гроші ?
Другою проблемою є те , що лікарі не можуть діяти в інтересах пацієнта , вони змушені діяти в інтересах медичної галузі. Щоб зрозуміти про що йде мова треба звернутися до стандартів лікування і різних затверджених МОЗ протоколів. Коли лікарю нав'язана стандартна схема поведінки в тій чи іншій ситуації і за відхилення від неї він буде нести відповідальність. Як діяти коли у хворого 2 важких захворювання і протоколи лікування суперечать один одному? Деколи складається враження ,що ті фахівці які складали протоколи живуть на іншій планеті. Згідно протоколу необхідно ввести препарат вартістю декілька тисяч гривень - що робити якщо його у лікарні нема і родичі не спроможні його придбати.......
Третя проблема це заробіток медика........ Що робити медикам коли держава не може оплатити достойно працю лікаря і медичної сестри. Медиків поставили в такі умови коли вони повинні виживати самі по собі ( спасіння потопаючих справа рук потопаючих) . От і спасаються хто як може , хто співпрацює з фармфірмами , хто приторговує всякою всячиною від медицини , а хто і від пацієнтів гонорари бере.......Хіба можна одітися вбутися прокормити сім'ю і заплатити за комунальні послуги на цю субсидію від держави котра називається "посадовий оклад". Мабуть тільки президент і прем'єр знають як на 830 грн. можна прожити в нашій країні. Коли б заробітна платня складала у лікаря із стажем скажімо 4-5 тис. гривень , тоді і питання про хабарі в медицині стояли б у іншому світлі.
Четверта проблема - постійне реформування галузі. Весь час незалежності медицину все реформують і реформують ........ Вже помінялось 11 міністрів , а толку як не було так і немає. Чому , а тому що все що було у спадок від СРСР розвалили , а на створення нового грошей немає. Кинулися в сімейну медицину , майже загубили педіатричну галузь , але показники дитячої смертності полізли у верх і дяді в протертих штанах із МОЗ зрозуміли , що щось робиться не так і терміново відновили педіатричні кафедри. В сімейну медицину вгатили купу грошей а віддачі нуль - гроші пішли як вода у пісок. Почали реформування сільської медицини , забувши що 70% населення проживає у місті. Почали боротися із СНІДом а от як боротися так і не знають. На паперах борються з туберкульозом програмами , а він гад до державних програм виявився нечутливим і надалі косить населення країни. Хотіли викорінити кір і краснуху , а в результаті забили купу холодильників непотрібним хламом , що зберігався між іншим за державний кошт і тепер не знають що ж зробити з тією простроченою вакциною. Мабуть виб'ють під цей шумок з уряду пару мільонів гривень і таки утилізують цю вакцину.
П'ята проблема , це кадрова проблема . Колись казали , що кадри вирішують все, так воно і є . Коли медсестра приходить із училища і не вміє робити внутрішньомязеві чи внутрішньовенні ін'єкції, що така медична сестра тоді зробить на виклику біля вмираючого хворого. Лікарів які пристойно вчилися , але без грошей чи зв'язків відправляють в глухі села , а в столиці і обласних центрах осідає "еліта" , яка здавала екзамени за батьківські гроші. Чому навчання лікаря за 6 років в середньому вартує 12тисяч доларів і плюс 2-3 роки платної інтернатури по 2 тисячі доларів в рік. Питання скільки років треба працювати лікарем із середньою зарплатою 1тис грн в місяць , щоб хоча б повернути собі гроші за навчання? Порахуйте , вас це дуже здивує.
Шоста проблема - фінансування медицини в цілому. Не знаю як де , але у нас в районі вже досить давно існує практика заготівлі продуктів харчування для лікарень за рахунок жителів району. Тобто в кожному селі сільрада збирає картоплю , моркву іншу городину для потреб лікарень . Люди здають ці продукти добровільно безкоштовно. Питання , а що буде коли люди перестануть здавати ці продукти? Якщо просто не захочуть їх здавати , їх це робити ніхто не заставить , адже здача продуктів добровільно - примусова . Звідки лікарня візьмуть картоплю для харчування хворих ? До речі на харчування і лікування виділяються смішні гроші. Решту пацієнти повинні забезпечити самі.
Парадокс чорнобильських грошей . На амбулаторне лікування в нашому районі з чорнобильського фонду виділяються кошти , раніше їх вистачало на місяць - тепер за день все "вибирають". Людина яка прийшла в поліклініку на прийом теоретично може отримати ліки на амбулаторне лікування пневмонії , а така сама людина в стаціонарі мусить купувати ці ж препарати за власні кошти , бо на стаціонарне лікування виділяється настільки мало грошей , що вони покривають тільки наркотики та прості інфузійні розчини.
Сьома проблема - матеріальна база . Не знаю як у інших , але в нас матеріальна база потребує значного оновлення і це оновлення має бути радикальним , адже велика частина обладнання яке досі працює придбано ще за часів СРСР. Медицина не стоїть на місці з'являються нові апарати і нові методики лікування , але нормальної роботи потрібне сучасне обладнання . Коли в країну прийшла епідемія грипу то з того переляку почали закуповувати сучасне обладнання, яке так і не дійшло поки в район . Чомусь мені здається , що це треба було робити раніше , а не плодити купу паперів які в кінці кінців виявилися непотрібними. Невже в МОЗі не знають , що в країні не вистачало дихальної апаратури і санітарного транспорту.
Восьма проблема - управління . Президент і кабмін своїми нормативними документами постановили , що потрібно створити відділи охорони здоров'я при райдержадміністраціях, але дальше цього кроку нормативна база не збільшилась ( до слова такі структури вже існували в СРСР і у 1963 році були закриті , а їх повноваження були передані головним лікарям центральних районних лікарень). Крім типового положення про ВОЗ справи в цьому напрямку так і не просунулись. Коли говориш А необхідно говорити Б інакше не має змісту починати розмову. Вертикаль медичної галузі в нашій країні зовсім не вертикаль , а крива яка спирається і на центральні , і на місцеві органи влади , а це не сприяє ритмічній роботі галузі.
Дев'ята проблема - ліцензування і акредитація галузі. Особисто для мене залишається незрозумілим навіщо проводити ліцензування медичної практики в медичних установах державної і комунальної власності , адже вони що 3 роки проходять акредитацію. навіщо витрачати купу часу і грошей і далеко не завжди державних на вироблення всяких дозволів і довідок для того щоб підтвердити те , що і так є ? Навіщо надавати юридичного статусу амбулаторіям чи іншим медичним закладам якщо в них немає власних фінансів і власної бухгалтерії?.
Десята проблема - бюрократична . Якби ви знали скільки приходиться писати різного виду паперів , інформації , довідок ...... За 5 років роботи це море нікому непотрібних паперів виросло у 2 а то й три рази. Чого вартувала інформація про те як медицина району готується до вступу в НАТО , або як ми боремося за гендерну рівність. Бюрократи різних рівнів плодять масу непотрібних паперів які в кінці кінців втоплять медицину в паперовому морі.
Що ж потрібно зробити ?
На мою думку для того , щоб медицина України вийшла із хронічної кризи :
1. Всі медичні заклади повинні перейти у власність держави , а не комунальну і всяку там ще незрозумілу.
2. Галузь повинна управлятися на пряму ( як у військових) із МОЗ.
Міністерство - Обласне управління - головний лікар району - головні лікарі ЛПЗ району- ФАПи і здоровпункти.
Не допускати до управління чиновників місцевих рівнів.
3. Фінансування галузі заробітна платня , медикаменти , комунальні послуги , паливо - мастильні матеріали - централізовано з МОЗ
Кошти на харчування , розвиток матеріально - технічної бази та інші видатки, за рахунок місцевих бюджетів.
4.Збільшити заробітну платню медиків , ввести надбавки за стаж та інші.
5.Зупинити впровадження сімейної медицини в містах і розвивати її тільки в сільській місцевості де лікар і так мусить бути універсалом.
Зупинити організацію нових ЛАЗПСМ , натомість покращити матеріальну базу та забезпечення служби швидкої допомоги. В більшості випадків ті ж таки сімейні лікарі із села хворих скеровують в ЦРЛ на до обстеження і лікування.
6.ВОЗи потрібні будуть тільки тоді , коли в провадиться державне медичне страхування і то їх потреба сумнівна. Навіщо придумувати 5 колесо і наступати на історичні граблі. В районі тільки одна особа повинна керувати медициною - головний лікар району він же головний лікар центральної районної лікарні. ЦРЛ повинні підпорядковуватися амбулаторії районні лікарні і ФАПи і фінасуватися із централізованої бухгалтерії.
7. Позбавити потреби державні медичні заклади отримувати ліцензію і проводити акредитацію цих закладів раз на 5 років.
8.При прямому управлінні медициною відпаде потреба в непотрібній писанині.
9.При прийомі на роботу молодих працівників впроваджувати спочатку випробувальний термін роботи і по його завершені вирішувати питання професійної придатності медичного працівника.
10. Переглянути 33 наказ про штати і нормативи і розраховувати кадрові потреби не тільки на кількість населення , а й ще згідно
з потребою кожного закладу.
11. Головний лікар району повинен вибиратися на 5 років трудовим колективом медиків району і його кандидатура повинна бути погоджена в ОУОЗ, а не призначатися головою РДА .
12. Повинно бути чітке розмежування між лікувальною та профілактичною роботою. Лікувальною роботою займаються лікарі ЛПЗ , а профілактичною , в тому числі і щепленнями , санітарно епідемічна служба. Потрібно до вести до свідомості кожного громадянина , що він сам володар свого здоров'я і якщо він його не береже , то це його власна проблема.
P.S. В цьому матеріалі я виклав своє бачення реформування медичної галузі , воно не збігається із офіційним . Я не претендую на оригінальність , але це моє і тільки моє бачення виходу медичної галузі із кризи. Можливо матеріал сирий , але я не письменник і вийшло так як вийшло . Я гадаю ви зрозуміли мою точку зору.
Коментарі
Re: Реформування медичної галузі
Цікаво і зрозуміло написано.
А деякі наведені приклади теперішньої організації медицини здаються абсурдними і непотрібними.
Хочу додати сюди один наказ
Хочу додати сюди один наказ який вийшов в поточному році і багато в чому перекликається із моїм баченням реформ медицини :
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
N 735 30.08.2010
м.Київ
Про затвердження примірних етапів реформування первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги
З метою реалізації Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2011 року, затвердженої Законом України від 22.01.2010 №1841-VI, постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 № 208 "Деякі питання удосконалення системи охорони здоров'я" та наказу МОЗ від 06.08.2010 № 658 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 23.03.2010 № 251"
НАКАЗУЮ:
1. Затвердити:
1.1. Примірні етапи реформування первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги, що додаються.
1.2. Складові реформування первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги, що додаються.
2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь (головних управлінь) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити реформування первинного та вторинного рівнів медичної допомоги з урахуванням примірних етапів, особливостей та набутого позитивного досвіду адміністративних територій, а також строку реалізації реформ.
3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Бідного В.Г.
В.о. Міністра С.А.Риженко
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства охорони здоров’я України
«______» ______ 2010 № ___
Примірні етапи реформування
первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги
Підготовчий етап реформування (до 01.11.2011 р.):
1. Ретельний аналіз:
демографічних показників території обслуговування (чисельність, щільність розселення, віково-статева структура населення);
стану здоров’я населення території обслуговування (показники народжуваності, захворюваності, поширеності, смертності та інвалідності);
медичних потреб прикріпленого населення;
ресурсного (кадрового, фінансового, матеріально-технічного) забезпечення та організаційно-функціональної структури закладів охорони здоров’я відповідної адміністративної території;
порядку надання спеціалізованої медичної допомоги у закладах охорони здоров’я відповідної адміністративної території (самостійне звернення, кероване направлення лікарем первинної медико-санітарної допомоги (далі – ПМСД), наявність регламентованого переліку показань для направлення хворого на консультування та лікування до лікарів-спеціалістів);
розподілу обсягів надання медичної допомоги між лікарями ПМСД та лікарями-спеціалістами;
обґрунтованості направлення хворих лікарями ПМСД до лікарів-спеціалістів;
основних показників діяльності амбулаторно-поліклінічних закладів відповідної адміністративної території (кількість відвідувань, у тому числі до лікарів «вузьких» спеціальностей, рівень госпіталізації, показники лікування хворих в умовах цілодобових, денних стаціонарів та стаціонарах вдома, кількість викликів швидкої медичної допомоги, ліжко-днів перебування хворого у стаціонарах, проведених операцій, у тому числі у рамках хірургії «одного дня» тощо).
2. Здійснення оцінки можливостей та порядку взаємодії закладів ПМСД із закладами спеціалізованої медичної допомоги та медико-соціальної допомоги на території обслуговування.
3. Вивчення позиції та готовності медичних працівників до структурно-функціональної реорганізації системи медичного обслуговування населення відповідної адміністративної території на принципах розмежування первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги.
4. Вивчення позиції населення щодо зміни порядку надання медичної допомоги з подальшим формуванням позитивного ставлення населення до цих системних перетворень шляхом проведення відповідної роз’яснювальної роботи з залученням засобів масової інформації.
5. Визначення реальних потреб у кадрових (насамперед у лікарях ПМСД та лікарях спеціалістах), фінансових та матеріально-технічних ресурсах.
6. Підготовлення організаційного проекту та плану реорганізації первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги.
Етапи впровадження примірних моделей реформування первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги.
Перший етап (до 01.01.2011 р.):
оптимізація мережі та ліжкового фонду закладів охорони здоров’я, у тому числі відомчого підпорядкування;
централізація коштів територіальних громад району на рівні районного бюджету та спрямування їх на забезпечення фінансування медичного обслуговування населення для отримання більш потужного джерела фінансування та більш ефективного управління обмеженими ресурсами;
визначення ФАПів (ФПів) структурними підрозділами лікарських амбулаторій (амбулаторій загальної практики-сімейної медицини, далі – амбулаторій ЗПСМ) або безпосередньо центральним районним, центральним міським та міським лікарням міст обласного значення (або поліклінікам міських лікарень та самостійним міським поліклінікам);
підпорядкування лікарських амбулаторій центральним районним, центральним міським або міським лікарням міст обласного значення (або поліклінікам міських лікарень та самостійним міським поліклінікам);
формування у структурі поліклінічних відділень центральних районних лікарень, центральних міських та міських лікарень міст обласного значення (або поліклінік міських лікарень та самостійних міських поліклінік) центрів ПМСД як структурних підрозділів цих закладів;
формування оптимальної мережі закладів первинного рівня надання медичної допомоги (з вирішенням питання щодо реорганізації ФАПів (ФПів), що обслуговують понад 1000 населення, у лікарські амбулаторії (амбулаторії ЗПСМ), частини дільничних лікарень у лікарські амбулаторії (амбулаторії ЗПСМ) тощо).
Другий етап (2011 р.):
створення органів управління охороною здоров’я – відділів (управлінь) охорони здоров’я районних державних адміністрацій (міських рад) як замовників медичних послуг та розпорядників бюджетних коштів на відповідній території;
створення юридично самостійних центрів ПМСД;
продовження формування оптимальної мережі закладів первинного рівня надання медичної допомоги, створення мережі амбулаторій ЗПСМ, максимально наближених до місць проживання прикріпленого населення;
поступове формування оптимальної мережі закладів вторинного рівня надання медичної допомоги з урахуванням інтенсивності надання медичних послуг на засадах єдиного медичного простору;
поступове створення «госпітальних» округів, що об’єднують заклади декількох районів або міст і районів залежно від щільності та характеру розселення населення, з урахуванням стану транспортних комунікацій, матеріально-технічного та кадрового потенціалу стаціонарів, профілю їх діяльності та структури медичних послуг;
створення у складі центральних районних лікарень, центральних міських та міських лікарень міст обласного значення (або поліклініках міських лікарень та самостійних міських поліклініках) консультативно-діагностичних центрів;
перерозподіл ресурсів між закладами первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги;
фінансування закладів первинного рівня надання медичної допомоги відповідно до подушного фінансового нормативу;
перехід від фінансування закладів вторинного рівня надання медичної допомоги за предметною ознакою до глобального бюджету.
Третій (завершальний) етап (2012 р.):
завершення формування «госпітальних» округів;
автономізація закладів первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги, надання їм статусу комунальних некомерційних неприбуткових підприємств;
впровадження державних закупівель медичних послуг на первинному і вторинному рівнях надання медичної допомоги за відповідними договорами;
впровадження механізму реалізації права пацієнтів вільно вибирати лікаря ПМСД надання медичної допомоги або у визначеному порядку його змінювати;
впровадження механізмів забезпечення організації доступу пацієнтів до спеціалізованої допомоги через направлення лікаря ПМСД за винятком випадків, що потребують подання невідкладної спеціалізованої медичної допомоги;
Директор Департаменту розвитку медичної допомоги М.К. Хобзей
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства охорони здоров’я України
«______» ______ 2010 № ___
Складові реформування
первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги
1. Структурно-організаційне та фінансово-економічне розмежування первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги шляхом створення центрів первинної медико-санітарної допомоги (далі – ПСМД) та «госпітальних» округів з урахуванням особливостей адміністративних територій (щільності та характеру розселення населення, стану транспортних комунікацій, матеріально-технічного та кадрового потенціалу закладів охорони здоров’я, їх профілю та структури медичних послуг).
2. Централізація коштів на надання ПМСД на рівні районних (міських у містах) бюджетів та розрахунок витрат на основі подушного фінансового нормативу з введенням стимулюючих доплат і коригуючих коефіцієнтів за обсяги та якість медичних послуг, перехід від фінансування закладів вторинного рівня надання медичної допомоги за предметною ознакою до глобального бюджету.
3. Диференціація закладів охорони здоров’я з урахуванням інтенсивності надання медичної допомоги.
4. Створення раціонального медичного маршруту пацієнта для надання медичної допомоги на інших рівнях.
5. Запровадження системи індикаторів якості медичних послуг, що надаються на первинному та вторинному рівнях медичної допомоги.
6. Запровадження закупівлі медичних послуг.
Директор Департаменту розвитку медичної допомоги М.К. Хобзей
на бумазі виглядає непогано,
на бумазі виглядає непогано, а як на практиці вони це зроблять?