Про мене

Холодною осінню 1972 року , в передостанній день листопада , в одному з пологових будинків славного міста Львова десь між 3 і 5 годинами ранку на світ божий заявилася моя особа.

Через 3 роки безпроблемного життя у Львові наша сім'я змушена була переїхати в одне із цікавих сіл Сарненського району де мій батько був призначений головним лікарем дільничної лікарні. Окремі спогади із дитинства вимальовують неповторний колорит сільського пейзажу: мальовничий берег Случа, весняні паводки - коли від Любикович і до Мар'янівки все вкривала вода, невеликий колгоспний садок, картоплю розміром з дві долоні дорослої людини і смачні деруни приготовані матір'ю з неї, перші подорожі з батьком за грибами в ліс...

"Вільне" дитинство закінчилося у 1979 коли мені довелося мандрувати до 0 класу середньої школи №15 м. Львова. Школа і по теперішнім міркам була шикарною, з двома спортзалами, справжнім басейном, актовим залом в якому нам крутили кіно, та змінним взуттям (щоб не псувати паркет). Навчання у Львові запам'яталося тим що всіх заставляли писати чорнильними ручками і на уроках музики ми слухали платівки із "Бременськими музикантами".

Одначе після того як батьки отримали квартиру в Сарнах на вулиці 8-го Березня у СЗМТковському будинку, мені довелося переїхати сюди. Сарни зустріли мене байдуже, вже через пару місяців я бадьорим кроком по вулиці Пушкіна на якій тільки почали класти перший раз асфальт поспішав до 2-го класу СШ №5, де мав честь навчатися аж до 1988 року. Роки шкільної науки по своєму вкарбувалися в пам'ять це і прийом у жовтенята, навчання у 2 зміни, політінформації, зарядки перед уроками, перші затяжки цигарок, перші справжні бійки, перший екзамен, класні керівники, вчителя, та багато інших епізодів про які хочеться згадати і ті про які зовсім хочеться забути.

З горем пополам я закінчив 8 клас (трійок в атестаті не було) і подався на науку в сусідній райцентр - перлину полісся - смт. Рокітно. Перший раз, коли завозили документи, дорогу нашій машині перейшов мужчина з 2-ма відрами води і це дало значний повід для оптимізму... Здавши екзамени на дві четвірки я був зарахований на перший курс Рокітнівського медичного училища у групу фельдшерів.

Про моє навчання в училищі можна писати цілий роман, але оскільки я поганий письменник, то зупинюсь на самих цікавих епізодах. На першому курсі, через місяць після життя в гуртожитку № 2 в кімнаті 12, після вправного хука в мою щелепу від деректора училища, я зрозумів, що життя несправедливе, адже вікно старшокурснику відкрив сусід по кімнаті, а в щелепу дісталося мені. Після цього "веселого" епізоду я вирішив, що жити в Сарнах і їздити на навчання в Рокітно краще і понеслась... Кожного ранку в 6 підйом в 7:20 я вже на автовокзалі в автобусі що рухається маршрутом Сарни - Рокітно через Клесів та Томашгород. В 8:50 я вже в рідному РМУ і до 16:50 , коли все повторялося у зворотньому порядку. Пригод за 4 роки було багато , як і у кожного студента . Запамятався ще один епізод, коли на другому курсі у мене з гардероба на парі з хірургії вкрали новеньку джинсову куртку, а на дворі лежав сніг, виручили друзі "спонсорнули куртяк", щоб додому зміг доїхати. Будівельний загін восени 1989 року, де вперше навчився курити регулярно цигарки і копати ями під нужники , сільські дискотеки в селі Нетреба (Ненужное-рос.) Худо - бідно провчився і відїздивши 4 роки в Рокітно таки мені вручили червоний диплом із нагрудним значком ...

Після закінчення РМУ , мене по блату влаштували в Сарненську ЦРЛ у реанімаційне відділення анестезистом. Плідно попрацювавши у реанімації, троха підпортивши собі печінку фторотаном і ефіром, я зібрав документи і прихвативши "чорнобильське" направлення поїхав поступати туди де вчать на лікаря у Львів. Скажу по секрету ,що поступив я туди здавши екзамени на три трійки (пригодилося "чернобильське" направлення) правда, забігаючи на перед скажу , що закінчив я цей ВНЗ також з 3 трійками правда решта 51 оцінки були 4 і 5. Якщо про школу можна писати роман, про училище трилогію в 4х томах , то про інститут можна написати "полноє сочіненіє проізведеній В.І. Леніна" в 100 томах. Тому скажу, що на третьому курсі одружився, на 4 му родилася поки що єдина донька.

У 1998 закінчив Львівський Державний імені Данила Галицького Медичний Університет по спеціальності медик широкого профілю. В цьому ж році пішов на інтернатуру по анестезіології яку і закінчив у 2000 році. Після інтернатури місця в ЦРЛ на повну ставку мені не знайшлося і я 5 років в Вузловій лікарні станції Сарни лікував залізничників і решту жителів приписаних до колійової лікарні.

В 1998 році завдяки чоловікові сестри , вперше сів за комп'ютер . З того часу так і сиджу , от прихожу додому і замість теліка за комп. Років з 4 користувався діалапом від нашого місцевого провайдера "Сова" , але час не стоїть на місці зараз вже підключений до ВПН сервера через локальну мережу цього ж провайдера. У 2005 році фортуна повернулась до мене лицем і я отримав непогану посаду в Сарненській ЦРЛ на якій пропрацюю до 30 листопада 2009 року. Паралельно суміщав роботу в реанімаційному відділені аненстезіологом . За 11 років роботи з компом навчився збирати і розбирати комп'ютер із зав'язаними очима , працював на всіх віндовсах включаючи 7ку та на лінуксах:Кнопіксі, Суізі, Убунті. Маю невеликий досвід роботи на смартофоні та кпк.