Чужі спогади

Перший раз я прийшов до тями в машині швидкої допомоги від сильного поштовху в бік - мабуть машина потрапила в яму , якими рясно вкрилися дороги міста , ще після зими. В машині було душно і сильно пахло бензином. Тіло мене не слухалося , по всьому тілу як темна пляма розливалася біль притуплена явно дією якого знеболюючого. За вікном проносилися знайомі обриси будинків і дерев рідного міста. Я повернув голову до фельдшера , щоб спитати , що зі мною сталося і в цей момент відчув , що провалююся в якусь яму.
Я так і не зрозумів , що сталося. В пам'яті закарбувалося тільки тепле літнє сонце і скрежет гальм автомобіля.
Другий раз свідомість мене відвідала вже в приймальному відділені коли мене почав оглядати лікар. Дихати було важко , щось сильно давило в правому боку і не давало вдихнути на повну. Я хапав ротом повітря як риба воду. Каталка із ношами стояла в коридорі оббитому дерев'яними дощечками і завішеному стендами на актуальні медичні теми. Лікар дістав слухавку послухав груди, перикривив лице і сказав санітарці везти терміново на ренген. Санітарка покотила каталку в ренгенкабінет і по дорозі я знову вирубився. На цей раз надовго....
Третій раз я прийшов до тями вже в палаті. Дихати стало вже легше, але біль в боку стала сильнішою. потрохи я почав приглядатися до оточення і перевіряти своє тіло на предмет ушкоджень. Руки ніби слухалися , а от ноги були в гіпсу , і ще з грудей шла трубка кудись вниз під ліжко. З живота так само стирчала прозора трубка.
До ліжка підійшов вже інший лікар і побачивши , що я отямився - спитав мене як справи?
- Що зі мною,лікарю?
- Машина збила.
- Де я ?
- В тебе політравма , ти в реанімації.
- Що таке політравма ?
- "Бамперний" перелом обох гомілок , закритий пневмоторакс.
- Жити буду?
Поки не помреш - сказав із посмішкою лікар і відійшов.
Я оглянув палату. В ній крім мого стояло ще одне ліжко , на якому лежала старша жінка якій через зелені трубки подавали до носа мабуть кисень. Весь час щось ритмічно пікало і я оглядівшись помітив джерело цього звуку. Воно стояло на тумбочці біля ліжка і дротом було з’єднане із моїм вказівним пальцем. Вже потім я взнав що той прибор вимірює пульс і те скільки кисню в моїй крові. Біля мого ліжка стояв штатив із великою банкою на якій було написано "Рефортан", що через систему надходив в моє тіло. В системі було потовщення і я чітко бачив як каплі одна за одною падаю на дно цього потовщення , щоб потім потрапити в моє тіло. Підійшла медсестричка із привабливою зовнішністтю і почала міряти тиск. Тут в палату зайшли ще 2 лікаря , той який вже підходив до мене жваво , щось доводив своєму колезі. Із розмови я вихватив тільки : лапароцентез, субкапсульний розрив, гіпотонія. Другий лікар підійшов до мене одів рукавиці із паперового конверта, попросив у медсестри шприц із якимсь прозорим розчином і ввів його мені в ту трубку, що стирчала із живота. Я відчув як щось холодне розлилося по моему животі . Потім в трубці з’явилася кров і лікарі вийшли із палати.
Через хвилин 10 у палату прийшла інша медсестра і зробила мені в руки якісь три уколи. Один з них був такий пекучий, але біль швидко втихла і в роті стало сушити , ще сильніше, язик практично прилип до піднебіння. Знову прийшов перший лікар і сказав мені , що потрібна термінова операція бо в мене , ще якась внутрішня кровотеча. Що десь кровить я зрозумів і сам , коли потекла кров із трубки в животі.
Десь хвилин через 30 мене знову переклали на носилки і дружно понесли в операційну. По дорозі ніяких пригод не сталося , от тільки я пожалів медсестричок яким треба такого бугая як я без ліфта по сходах тягнути на другий поверх. Як не як а 80 кілограм живої ваги.
В операційній ярко світила лампа підстелею і біля стола накритого білою простиньою стояла закрита маскою медсестра. Підійшов лікар який дає наркоз і сказав:
Зараз тобі зроблять укольчик і ти заснеш. Мені поміряли тиск і медсестра на вухо , щось сказала доктору якій стояв у мене в голові.
Сібазон - сказав лікар.
Медсестра по команді зробила якийсь укол у вену , після якого сильно запекло і я сп’янів.
Каліпсол - додав лікар у слід першій команді .
У вену почали робити ще один укол і я заснув...........
Снилися мені кольорові сни про що не пам’ятаю , але до цього ніколи не бачив таких ярких кольорових снів. Прокинувся я від удару по щоці і команди лікаря
-Ану дихай.
Дихати було важко, заважало щось в горлі і тут лікар витягнув трубку з горла і мені вдалося зробити глибший вдох - десь внизу забулькала вода. Трубка із грудей була опущена в банку із водою і при кожному видиху чи кашлі з неї у воді йшли бульбашки. Це я помітив під час переносу мене в операційну.
Коли я вже добре прийшов до тями і дихав сам , мене знову понесли назад у реанімацію.
Вже знайомий лікар в палаті до попереднього діагнозу додав , що мені ще вирізали селезінку яка розірвалася і була причиною внутрішньої кровотечі. На штатив де була раніше велика банка повісили два пластикові пакети в одному була густа рідина подібна на кров , в іншому також густа рідина , але жовтого кольору.
Почував я себе так ніби після сильної пиятики, помірно боліла голова, трошки нудило і по тілу розливалася втома яка на відміну від звичайної була неприємною.
Сильно хотілося спати і я знову поринув у сон , але на цей раз сон був важкий , хворобливий і якийсь неприємний.
Прокинувся я коли сестричка робила якийсь укол в стегно. На сусідньому ліжку хропіла таж сама бабуся, так само монотонно пікав апарат прикріплений до вказівного пальця. Сонце давно зайшло , але в палаті горіли лампи денного освітлення і все було видно навіть краще ніж у день. Сусідка по палаті якось раптово перестала хропіти і апарат такий як і у мене голосно почав верещати.
В палату вбігла медсестра , потім лікар і ще одна медсестра. Лікар послухав жінку і почав надавлювати обома руками на грудну клітку , друга медсестра піднесла до рота велику гумову грушу і почала її ритмічно зтискати. Тим часом інша медсестра по команді лікаря набрала у шприц рідину із двох ампул , яку потім лікар вколов десь у груди. Поки медики рятували життя сусідки по палаті на мене почав діяти укол і я знову заснув.
Коли зранку я прокинувся то сусідське ліжко було вже порожнє..........

Середа 7 липня
Особистий щоденник лікаря анестезіолога.
День видався спекотним в прямому і в переносному значенні. На вулиці стояла температура +30 в тіньку і у відділені так само жваво кипіла робота.
Близько десятої ранку у відділення із приймального відділення госпіталізували пацієнтку М 1932 року народження із гострою серцевою недостатністю і набряком легень в додачу. По кардіограмі у хворої діагностовано повторний інфаркт. Стан хворої вкрай важкий , турбують болі за грудиною і задишка. Говорити практично не може із за набряку легенів. Прийшлося починати інфузію нітратів, сечогінних та кисень. Для знеболення хворій ввели морфін. Через 30 хвилин стан хворої покращився , зникли болі і зменшилися явища набряку легень. Сатурація на пульсоксиметрі зросла із 86 до 93 відсотків - коротше кажучи "хорошо полечілі". Заспокоївшись хвора заснула.
В пік денної спеки терміново викликали в приймальне відділення до хворого з ДТП . Зі слів травматолога хворий К 35 років внаслідок ДТП отримав перелом IV V VI го ребер з права , напружений пневмоторакс, тупа травма живота - не виключають внутрішню кровотечею,закритий перелом гомілок обох нижніх кінцівок. Хворого повезли на рентген і чекають на хірурга для лапарацентеза. У хворого був низький тиск - десь 60/40 якщо вірити медсестрі приймального відділення і порушення свідомості по типу сопору. Хворого прийшлося госпіталізувати до себе у відділення. Положили його у туж палату де і лежала хвора з інфарктом.
Для стабілізації гемодинаміки хворому розпочали інфузію Рефортана із 4% дофаміну. У відділені хірург встановив хворому дренаж плевральної порожнини по Бюлау і права легеня ніби розправилась. При постановці лапароцентезу із черевної порожнини крові не отримали. Все ніби було добре , хворий прийшов до тями , я з ним поспілкувався , але щось не давало мені спокою. Між собою це відчуття ми називаємо "чуйкою". Воно з’являється у лікарів із солідним стажем роботи. У молодих лікарів такого додаткового чуття немає. Саме це відчуття внутрішнього неспокою спонукало мене викликати хірурга повторно і дійсно я не помилився. Після введення новокаїну в черевну порожнину по дренажу потекла "жива" кров. Мабуть попередній раз кінець трубки вперся просвітом в якусь перешкоду яка і послужила перешкодою для відтоку крові. Часу на роздуми не залишилось - треба терміново оперувати , адже є якась внутрішня кровотеча. Звідки не відомо , часу тягати хворого на УЗД не було. Порадившись із хірургом ми вирішили проводити термінову лапаротомію для встановлення джерела кровотечі і її зупинки. Якщо цього не зробити вчасно , то скільки ми б не вливали хворому рідини чи крові вона все рівно витече і хворий загине в кінці кінців від крововтрати. За 30 хвилин була підготовлена операційна і хворого підняли на хірургію. На "наркоз" пішов наш досвідчений аксакал "легенда" реанімації Микола Миколайович. Через півтори години хворий у свідомості повернувся на своє місце. На операції з’ясувалося що у хворого від удару розірвало селезінку яка і послугувала джерелом кровотечі. Хворому видалили розірвану селезінку ( її неможливо зашити , тому завжди видаляють якщо розрив)провели ревізію черевної порожнини . Зі слів "легенди" наркоз пройшов без особливостей по наперед складеному плану без сучка і гілочки.
Гемодинаміка і сатурація у хворого стабілізувалися , але для заміщення крововтрати призначив хворому разом із іншими препаратами еритромасу та плазму, розписав післяопераційне знеболення. Вернувся від хворого в ординаторську і подумав що все зроблено вчасно, у хворого чудові перспективи на життя.
Близько 23 години вечора у пацієнтки із інфарктом відбулася зупинка серця і відповідно дихання. Пульсоксиметр зреагував вчасно і я з дівчатами розпочав реанімацію пацієнтки. Одна з медсестер проводила штучну вентиляцію легень мішком "Амбу" , я ж в цей час проводив непрямий масаж серця. Друга медсестра набрала у шприц атропін і адреналін які я відразу ввів внутрішньосерцево. продовжили ШВЛ та непрямий масаж серця . На магістралях тиску небуло , пульсація на сонних артеріях теж відсутня. Санітарка підключила "деф" і я попередньо змазавши пластини електропровідним гелем - дав розряд. Хвора іздригнула від удару двома руками , але серцебиття все ще не було. На кардіомоніторі йшла ізолінія. Зіниці хворої були ще вузькі , тому реанімаційні заходи продовжувалися.
Знову внутрішньосерцева ін’єкція атропіну і адреналіну, знову дефібриляція , зловіщою змією на кардіомоніторі тягнулася ізолінія.
Завжди неприємно і важко писати в історії хвороби - "реанімаційні заходи виявилися не ефективними і у хворого констатовано біологічну смерть", але ще важче було набрати по телефону номер рідних вже покійної і повідомити , що тільки що їхня мати, бабуся, тітка чи свекруха померли...
Тіло накрите простиньою відлежало на ліжку у відділені необхідний час і дівчатами на каталці перевезено в лікарняний морг.
На вулиці вже давно спала спека , віяв теплий літній вітерець із темноти долітало цвіркотіння цвіркуна, десь далеко на залізничній станції скреготали колеса вагонів , на небі серед чорноти космосу діамантовим блиском сіяли зорі. Можливо десь там в глибині космосу декілька хвилин тому разом із життям померлої жінки потухла і якась невідома зірка - хто знає.
Я закрив вікно ординаторської і сів за письмовий стіл , попереду ще 8 годин чергування і статися може все.........

23 лютого 2010 року Сарни Kiriv
P.S. Вся ця історія цілковито видумана і будь-яке співпадіння з існуючими людми є випадковим.